Що таке прийняття

Раніше був пост про етапи прийняття (це було про етапи горювання).

Але хотілося б поговорити про те, що це таке - "прийняття" в контексті РДУГ у дитини.

Дорослі люди з РДУГ, коли дізнаються про свій діагноз, часто відчувають невимовне полегшення: не "тупі", не "ледачі", не "нікчеми" в усіх варіаціях, а люди з розладом. І тут діагноз прийняти легко, він навіть допомагає прийняти себе.

А з дитиною складніше: прийняти треба щось "страшне". Про це у згаданому пості. А тут просто кілька тез про розуміння "прийняття".

Отже, мова про прийняття - це прийняття чогось неприємного, чогось, що загрожує уявленню людини про світ. Скажімо, важко прийняти смерть близької людини. Свій важкий діагноз. Або те, що у дитини "психічний розлад". Спробуйте сказати це вголос наодинці: у моєї дитини психічний розлад. Звучить страшно. Неприйнятно. До речі, можливо, краще сказати "ментальний розлад".

Але з ментальними, поведінковими, багатьма фізіологічними розладами ситуація така: щоб їх лікувати, корегувати, тримати їх під контролем, потрібно їх визнати. На відміну від нежитю, який мине сам.

І це власне ключовий аспект прийняття: визнання факту у всій повноті. Не "так, є певні труднощі, але якось переросте", а повністю: "є розлад, і його треба корегувати, з ним треба навчитися давати раду".

Тоді виявляється другий важливий аспект прийняття: визнання необхідності й готовність з цим фактом жити, щось з ним робити. Прийняти - це не змиритися ("ну хвора дитина, що поробиш, будемо страждати й нарікати").

Якщо у вашої дитини ознаки РДУГ, потім підтверджений діагноз, реальна допомога почнеться з визнання цього факту у всій повноті: це розлад, потрібно багато часу для вивчення питання, потрібні (найчастіше) ліки, потрібні зусилля для корекції. Потрібна певна соціальна активність. Гроші. А дієта, вітаміни, спортивні секції чи "гарний вчитель" розлад не усунуть. Доведеться з розладом поводитися як з розладом, спеціальними методами, а не "народними".