Що робити (і чого не робити), коли дитина тривожна

Як поважати почуття, але не посилювати страхи

Оригінал: What to Do (and Not Do) When Children Are Anxious.

Автор: Clark Goldstein, PhD, дитячий та підлітковий психолог, спеціалізується на роботі з тривожними розладами й розладами настрою.

Коли діти хронічно тривожні, навіть найбільш доброзичливі батьки, прагнучи, щоб дитина не страждала, насправді можуть посилити занепокоєння дитини. Це трапляється, коли батьки намагаються захистити дітей від їхніх страхів. Ось вказівки, які допоможуть дітям вирватися з кола тривоги.

1. Мета не усунути тривогу, а допомогти дитині впоратися з нею.

Ніхто з нас не хоче бачити дитину нещасною, але найкращий спосіб допомогти дітям подолати тривогу не в тому, щоб усунути стресові фактори, які її викликають. Бо вони допомагають дитині навчитися витримувати свою тривогу та функціонувати якомога краще, навіть коли вона хвилюється. І як побічний продукт цього, тривога з часом зменшиться.

2. Не уникайте чогось лише тому, що це викликає у дитини тривогу.

Якщо допомагати дітям уникати речей, яких вони бояться, у короткостроковій перспективі вони почуваються краще, але в довгостроковій перспективі це посилює тривогу. Скажімо, дитина в незручній ситуації засмучується і починає плакати — не для того, щоб маніпулювати, а просто тому, що вона так себе почуває. Якщо батьки одразу виводять її звідти або прибирають те, чого вона боїться, дитина навчиться цього механізму подолання. І тоді цей цикл може повторюватися.

3. Висловлюйте позитивні, але реалістичні очікування.

Ви не можете гарантувати дитині, що її страхи не справдяться — що вона не провалить тест, що їй буде весело кататися на ковзанах або що інші діти не будуть сміятися з неї під час виступу або відповіді. Але ви можете висловити впевненість, що з нею все буде добре, що вона зможе з цим впоратися. І ви можете пояснити, що коли вона стикається з цими страхами, рівень тривоги з часом знизиться. Це дає їй впевненість у тому, що ваші очікування реалістичні, і що ви не збираєтеся просити їх зробити те, з чим вона не може впоратися.

4. Поважайте почуття, але не підсилюйте їх.

Важливо розуміти, що визнання почуття не завжди означає згоду. Отже, якщо дитина боїться звернутися до лікаря, тому що їй треба зробити щеплення, ви не хочете применшувати ці страхи, але не потрібно їх посилювати. Слухайте і будьте емпатичні, допомагайте дитині зрозуміти, що її хвилює, і заохочуйте її відчути, що вона може протистояти своїм страхам. Зміст ваших дій і слів такий: «Я знаю, що ти боїшся, і це нормально, і я тут, і я збираюся допомогти тобі пройти через це».

5. Не ставте навідних питань.

Заохочуйте дитину говорити про свої почуття, але намагайтеся не ставити навідних запитань на кшталт: «Ти хвилюєшся щодо тесту? Тебе турбує науковий ярмарок?» Щоб не підживлювати цикл тривоги, просто ставте відкриті запитання: «Як ти ставишся до наукового ярмарку?»

6. Не підкріплюйте страхи дитини.

Чого ви не варто робити, так це говорити своїм тоном голосу або мовою тіла: «Можливо, цього варто боятися». Скажімо, дитина мала негативний досвід з собакою. Наступного разу, коли вона буде поруч із собакою, ви можете хвилюватися про те, як вона відреагує, і ви можете ненавмисно надіслати повідомлення, що вона справді повинні хвилюватися.

7. Заохочуйте дитину витримувати свою тривогу.

Дайте дитині зрозуміти, що ви цінуєте зусилля, необхідні для того, щоб витримувати тривогу, щоб робити те, що вона хоче або має зробити. Це дійсно заохочує її брати участь у житті та дозволяє тривожності знижуватися природним чином. Ми називаємо це «кривою звикання». Це означає, що з часом вона зменшиться, оскільки дитина продовжує контактувати зі стресором. Вона може не впасти до нуля, вона може впасти не так швидко, як хотілося б, але саме так ми долаємо свої страхи.

8. Намагайтеся, щоб період очікування був коротким.

Коли ми чогось боїмося, найважче нам саме перед початком страшного. Отже, ще одне практичне правило для батьків — дійсно намагайтеся усунути або скоротити період очікування. Якщо дитина нервує перед відвідуванням лікаря, не варто розпочинати дискусію з цього приводу за дві години до того, як підете; це, імовірно, змусить вашу дитину ще більше нервуватися. Тому просто намагайтеся скоротити цей період до мінімуму.

9. Продумайте разом з дитиною.

Іноді корисно обговорити, що сталося б, якби страх дитини справдився — як вона з цим впорається? Дитина, яка боїться розлучитися з батьками, може хвилюватися, що станеться, якщо батьки не прийдуть за нею. Тому ми говоримо про це. Якби твоя мама не прийшла після закінчення футбольного тренування, що б ти зробив? «Я б сказав тренеру, що моєї мами немає». І що, на твою думку, зробив би тренер? «Ну, він би подзвонив моїй мамі. Або він чекав би зі мною». Дитина, яка боїться, що за нею можуть відправити незнайомця, може отримати кодове слово від батьків, яке знатиме будь-хто, кого вони відправлять. Для деяких дітей наявність плану може зменшити невизначеність здоровим та ефективним шляхом.

10. Спробуйте змоделювати здорові способи опанування тривоги.

Існує кілька способів допомогти дітям впоратися з тривогою, показавши, як ви самі справляєтеся з тривогою. Діти чутливі, і вони переймають на себе, коли ви скаржитеся телефоном другові, що не можете впоратися зі стресом або тривогою. Я не кажу вдавати, що у вас немає стресу і тривоги, але нехай діти почують або побачать, як ви спокійно справляєтеся з цим, витримуєте це, почуваєтеся добре, коли долаєте це.